Моринці перетворилися на туристичне село

Любов'ю та шаною оповита черкаська туристична пам'ятка - село Моринці Звенигородського р-ну. Тут у родині кріпаків Григорія Івановича і Катерини Якимівни Шевченків народився наш Кобзар та художник Тарас Шевченко. Мати поета родом із Моринців. Але згодом сім'я переїхала до рідного батькового села -Кирилівки, нині с. Шевченкове, де й минуло дитинство Тараса. Але малий Тарас не раз відвідував Моринці, гостював у діда Якима, слухав його казки й перекази про минуле. Глибоко ранили серце Тараса страждання близьких і рідних йому людей та усього покріпаченого народу.

Моринчани прагнули до знань. І на вимогу селян повітові власті відкрили в селі

У селі народилися Герой Радянського Союзу школу. Вона була в сільській корчмі, вкритій соломою, із глиняною долівкою, вибитими вікнами. Проводив навчання в школі священик. Гриміли бої громадянської війни, а в Моринцях було відкрито єдину трудову школу. І до появи нових підручників „Кобзар' був єдиною книгою, по якій вчили грамоти дітей і дорослих. У 1922 р. було створено сільськогосподарську артіль „Надія'.

До ювілею Т.Г. Шевченка у 1939 р. побудували середню школу. І коли на загальних зборах вирішувалося питання про місце для школи, всі виявили бажання побудувати її біля садиби, де народився поет.

У селі народилися Герой Радянського Союзу льотчик Григорій Попович, знатний сталевар Донеччини Михайло Гонда, який був депутатом Верховної Ради, художник Іван Кулик, який багато своїх художніх полотен присвятив батьківщині Т.Г. Шевченка.

У 1988 р. відбулося відтворення меморіальної садиби, де народився Т.Г. Шевченко. У селі є багато цікавих пам'ятних історичних місць, як-от хатина моринського чумака. Це музейна рідкість, пам'ятне місце, де є речі домашнього вжитку: піл, жердина, рубель, мірка тощо.

А також є чудові зелені куточки урочищ, про які поширюються різні легенди. Це урочище „Наливайкове' із криницею, в якій смачна чиста й прозора вода.  Також є „Посупена гора” із цілющими джерелами води та лікарськими травами.

До нас приїжджає багато туристів, вони відпочивають у цих тихих місцях, минуються чудовими краєвидами природи, збирають лікарські трави, які ростуть тут. До пам’ятних обелісків і до садиби, де народився Т.Г. Шевченко, приносять вінки і квіти. Історія – це історія, і якою б вона не була, нам треба її пам’ятати. Адже це наш рідний край, наша рідна земля.